Тюленячий народ шелкі
Існує давня легенда про шелкі. В ній сказано, що один рибалка, прогулюючись берегом, став свідком купання молодих людей. Підкравшись ближче, він побачив тюленячі шкури на піску. Піддавшись спокусі, рибалка вкрав одну з них. Вдосталь накупавшись, молоді люди перетворилися на тюленів і попливли далеко в море, залишивши на березі одну чарівну дівчину, шкурки якої не знайшлося. Марними були її благання до молодого рибалки, хлопець закохався у дівчину і взяв її за дружину. Так і жили вони разом, але душа дівчини все одно прагнула в море. Якось молодша дочка запитала у матері: «Що це лежить у нас у сараї – таке коричневе зі смужками?». Жінка, забувши про все, одразу кинулася туди. Вона схопила шкуру і рушила у бік моря. Коли вона відпливла від берега, то натрапила на човен, у якому сидів її чоловік. Тільки по погляду впізнав чоловік свою дружину, але було вже пізно. З того часу жінку ніхто вже не бачив…
Легенди про народ шелкі, чи селкі, переважно поширені на Оркнейських та Шетландських островах. У перекладі з шотландської «selch» дослівно перекладається як «сірий тюлень», звідси і пішла назва селкі, або шелкі. Вони можуть обертатися в тюленя, надягаючи його шкуру. Проте на відміну від іншого морського народу цих країв – фін, або фінфолк, шелкі можуть обертатися у людей лише двічі на місяць: під час відпливів та припливів, а не коли їм заманеться.
Тюленяча шкура дозволяє шелкі жити в морі, проте вони час від часу повинні виринати, щоб ковтнути повітря. За деякими джерелами шелкі — нащадки людей, вигнаних у море за свої провини, ось чому їх так тягне на суходіл. Раз на 9 ночей вони виходять із моря, скинувши свою шкуру та обертаються у темноволосих дівчат чи юнаків. Якщо людина знайде цю шкуру, вона може змусити шелкі одружитися.
Потяг шелкі до моря сильніший за всі почуття, навіть якщо шелкі стає людиною і влаштовую своє «людське» життя, вона завжди буде хотіти морської свободи, варто їй лише віднайти свою шкуру.
У фольклорі та літературі згадки про шелкі зустрічаються у шотландських казках, як, наприклад, казка «Мак-Кодрам тюленячий» опублікована у книзі 1967 року «Шотландські народні казки та легенди». Згідно з нею люди-тюлені з'явилися у результаті прокляття морської відьми, яке вона наклала на дітей морського короля. Лише раз на рік селкі могли приймати людську подобу і лише на одну добу, але при цьому у них як колишніх дітей моря залишився чудовий голос, щоб співати морські пісні.
У 2014 році ірландський режисер Томм Мур художньо поєднав численні середньовічні перекази про селкі і вийшов душевний пронизливий та неймовірно красивий мультиплікаційний фільм під назвою «Пісня моря».